День Матері відзначається у другу неділю травня (у 2012 році святкування припадає на 13 травня), бо це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у хресну путь свого єдиного сина – Спасителя людства. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва і допомоги. У травні, коли природа Мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері.

Вперше організувала День Матері американка із Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 році. А в 1914 на клопотання Анни Джервіс (вона рано втратила матір і запропонувала, щоб люди разом вшановували і матір-неньку, і матір-Землю, і Матір Божу) Конгрес США встановив нове державне свято. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині.

Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Відтоді в другу неділю травня День Матері відзначали дуже широко. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, свято Матері повернулось в Україну.

На законодавчому рівні святкування Дня матері в Україні встановлено Указом Президента від 10.05.1999 № 489/99 у другу неділю травня. В зв’язку з чим, ця давня традиція сьогодні набуває нового звучання. Сьогодні родина є найважливішою середою зберігання та передачі з покоління до покоління культурних цінностей, національних традицій, вона морально та матеріально підтримує дітей, людей похилого віку.

Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Для українців образ Матері триєдиний. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини.

Любов матері… Що може бути сокровенніше? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато… У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любови в жінки, яка є Матір’ю для усіх нас!

Так, коли проблеми гнітять розум, ми з дитячою щирістю хочемо відгородити себе від них, прибігши під покров Пресвятої Діви Марії. Це невипадково. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши: «Сину, ось мати твоя”, а до Марії: «Жінко, ось син твій”. Тим самим віддав їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір’ю Божого Сина, стала небесною опікункою для усіх людей.

«Потіха заплаканих, скривджених заступниця, бурями гнаних пристань, немічних покров, хворих відвідання, жезл старости – Мати Бога нашого. Тому то ми до Тебе прибігаємо, визволи від усяких негод рабів Твоїх”. Такі величні гимни співають Марії не тільки у травні, але й упродовж року ми не забуваємо про Неї.

Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов’язано з ментальністю та суспільним ладом. В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім’ї. Представники сильної статі нашого народу просили підмоги в небесної Матері. Ще в давні часи князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу – козацтва. А День Української Повстанської Армії і Українського Війська, який відзначають 14 жовтня, засвідчує, яка важлива для нас її ласка. Жити під її покровом бажав кожен.

Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина – рідна матір. Саме від неї залежить релігійне виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. Історія України дуже жорстока і кривава. Було чимало таких моментів, що, здавалося, українська нація може зникнути з лиця землі. Але не менше ця земля славиться національними героями, яким ми завдячуємо своєю незалежністю. У вихованні справжніх патріотів велика роль відводиться матері, яка завжди боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам’ятали свою національну спадщину і походження та виростали на користь своєї держави.

На долю української матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх зносити, бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що здійсниться бажання багатьох поколінь – відродиться незалежна Україна. Упродовж віків українська мати попри всі нещастя і страждання зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного.

День матері та День сім’ї – свята найбільш зворушливі для кожного серця, тому що кожний з нас з дитинства несе в душі єдиний неповторний образ своєї мами. Котра завжди зрозуміє, пробачить, завжди пожаліє і буде щиро любити свою дитину. Але щасливі діти ростуть тільки в дружній сім’ї! Від степені культури та благополуччя сім’ї залежить культура та майбутнє нації.

Кажуть, що великі люди не народжуються – їх вирощують матері. Все це факти, які тільки підтверджують, що впродовж тисячоліть, незважаючи на всі лихоліття, жінка-мати є вічним джерелом невичерпної любови та берегинею національних традицій.

У день вшанування матерів варто зупинити на мить шалений ритм життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину. Тому що це день пам’яти про матерів цілого світу, коли віддається належне їхній праці і безкорисливій жертві задля блага своїх дітей.

Міцна родина, віра в Бога, повага до матері та батька – споконвічні цінності українського народу! Дружна сім’я є головною складовою частиною життя та успішності кожної людини.

Немає в цілому світі святішої і кращої «професії», ніж материнство. Саме тому у цей день привітайте своїх матусь, бабусь, а також тих хто готується ними стати.

Мама! Найдорожче слово в світі
Де б не був ти, що б ти не робив.
Назавжди вона твій шлях освітить
Ніжним серцем відданим тобі!

І сняться часто зорі голубі
І мама на порозі біля хати.
За все, що маю, Мамо, дякую Тобі!
За все , що маю і що буду мати!

+ Варфоломій

По милості Божій

Архієпископ Константинополя – Нового Рима і Вселенський Патріарх

 Для Повноти Церкви

Благодать, Мир і Милість від Спасителя Христа, Що Воскрес у Славі

Він став першим серед мертвих.

(Пасхальний  Апалитикон, 3-й тон)

Улюблені діти в Господі, Якби Христос Воскресив тільки Себе, то  значення воскресіння для нас було би незначним. Церква проголошує, однак, що Господь не був один. Разом із Собою, Він воскресив всіх людей. Це, як наш попередник, Іоанн Златоуст, проголошує цю велику істину в гучному слові: «Христос воскрес, і ніхто не залишається мертвим у могилі, тому що в цьому воскресінні з мертвих, він став першим плодом усіх, кого врятував». Це означає, що Христос став першим плодом у воскресінні всіх померлих, і тих, хто буде відходити в майбутньому, а також їхнім переходом від смерті до життя. Повідомлення радісне для всіх нас, тому що, з Його Воскресінням Христос скасував владу смерті. Ті, хто вірить у Нього, очікують воскресіння мертвих і відповідно хрещені в Його смерть, піднімаються з ним і живуть у вічному житті. Світ, який є відчужений від Христа, прикладає зусилля, щоб нагромадити матеріальні блага, тому що засновує свої надії й виживання на них. Він нерозумно думає, що він зможе уникнути смерті через багатство. Обманутий таким чином, діє щоб нагромадити багатства, нібито розширити поле сьогоднішнього життя, людина намагається цим уникнути смерті. Вони заперечують інші, крім фінансових, можливості виживання, найчастіше навіть насильно позбавляють іншого життя, у надії зберегти своє життя. Як трагічно! Який величезний обман. Щире життя здобуваємо тільки через віру в Христа й включення в Його тіло. Досвід Православної Церкви завіряє нас, що ті, хто з’єднався із  Христом, живуть навіть після смерті, сусідять із живими, перебувають у діалозі з ними, чують їх, і найчастіше навіть здатні чудесним образом виконувати їхнього прохання. Це означає, що більше немає необхідності шукати «джерело безсмертя». Безсмертя існує в Христі й пропонується Їм усім. Немає ніякої необхідності для деяких країн обов’язково знищувати інші народи, щоб вижити. І немає ніякої необхідності знищувати беззахисні людські життя, для того, щоб інші людські істоти могли жити в більше комфортних умовах. Христос пропонує життя всім людям на землі як на небі. Він воскрес, і всі ті, хто так бажає життя можуть піти за Ним по шляху воскресіння. На відміну від всіх тих, хто визиває смерть, будь те прямо або побічно, думаючи, що в такий спосіб вони продовжують або розширюють їхнє власне життя, засуджуючи себе на вічну смерть.

Воскреслий Господь наш Ісус Христос прийшов у світ для того, «щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ін. 10:10). Ми обманюємо себе, якщо ми вважаємо, що процвітання у світі може виходить тільки від знищення один одного. Христос воскрешає мертвих і анулює їхню смерть. Христос має право вийти за межі смерті. Більше того, той факт, що він переміг смерть підтверджує своє презирство до смерті. Христос веде до життя. «Нашому життю й нашому воскресінню». Саме тому ми, віруючи, не боїмось смерті. Наша сила не в невразливості свого існування, але в можливість воскресіння. Воскреслий Господь наш Ісус Христос прийшов у мир для того, щоб всі люди піднялися: Христос Воскрес! Ми теж повинні піднятися! Тому, улюблені брати й діти в Господі, давайте випливати за воскреслої Христом у всіх його справах. Давайте прийдемо на допомогу тим, позбавленим засобів до існування, так що їхнє життя могло бути збережене. Давайте оголосимо всім, хто не знають про воскресіння Христа, що завдяки цьому, смерть була знищена, і, як результат, вони теж можуть брати участь у Його Воскресіння, вірячи в Нього, і випливати по Його шляху.

Наше власне воскресіння можливо тільки тоді, коли воно пропонується для відродження інших, наших братів і сестер. Тільки тоді буде тріумфальне проголошення, що «Христос воскрес!» по відношенню до порятунку всього людства. Нехай буде так!

Свята Пасха 2012

+ Варфоломій, патріарх Константинопольський

Ваш щирий молитовник за всіх.

Преосвященні владики, всечесні отці, улюблені у Воскреслому Господі брати та сестри!

З найдавніших часів саме Воскресіння Христове переживалося християнами як головна подія історії спасіння. Адже саме в цей день Господом було знищено найлютішого ворога людства — смерть, яка виникла внаслідок гріхопадіння прабатьків. Воскресіння Господа Ісуса Христа не було першим воскресінням з мертвих у біблійній історії. Адже відомо, що три воскресіння з мертвих були здійснені у Старому Завіті пророками Ілією та Єлисеєм, а ще три — самим Господом Ісусом Христом. Утім, між чудесним воскресінням з мертвих, які були здійсненні пророками та Господом та Животворчим Воскресінням Сина Божого існує принципова відмінність. Воскреслі до Господа лишалися бранцями смерті, а їх тіла — тлінними та смертними. А Воскресіння Христове стало джерелом безсмертя для усього людського роду, оскільки спасительна смерть та воскресіння Господа зруйнували державу диявола та смерті та дарували безсмертя кожному, хто містично поєднується з Христом у Святих Таїнствах і, перш за все, у святій Євхаристії.

Церковне Передання називає Господа Ісуса Христа Новим Адамом, оскільки Втілення, спасительна смерть на Хресті та Воскресіння з мертвих — це не лише події у житті Спасителя, а створений Ним новий спосіб буття усього людства. Після Свого Воскресіння Втілене Боже Слово лишається людиною та зберігає людську природу. Але ця природа отримує новий спосіб існування. Егоїзм, самодостатність та смерть витісняються в Новому Адамі жертовністю, відкритістю та життям.

Відмовитися від влади гріху та смерті й увійти до простору життя — саме до цього закликає нас у цю світлодайну ніч Свята Церква. Диявола знесилено, його смертну державу зруйновано, пекло — приборкано. Ніч минає, її знищують промені Сонця Правди, Сонця Воскресіння. Але для того, щоби це Божественне Сонце повністю знищило темряву гріху, кожний з нас має відкрити Г осподу браму власної душі.

Воскресіння — це нова, дарована нам Небесним Отцем, можливість життя у Ньому через поєднання з Христом та стяжання Святого Духу. Можливість життя без гріху та смерті. Але цей новий спосіб життя пропонується, а не нав’язується Богом людині. І кожен з нас у цьому земному житті має зробити свій вибір. Кожному з нас необхідно обрати дві можливості життя, обрати між «затишком» гріховної звички та абсолютно новим способом життя у Христовій Церкві, де ми дією та благодаттю Святого Духу єднаємося з Воскреслим Спасителем.Хто я? Громадянин Небесного Єрусалиму або земного Вавилону? З ким я—з Господом або Його ворогами? Чого більше у моєму житті — власне життя або смерті? Нехай сьогодні, у цю світлодайну ніч, кожен з нас відповість на ці питання, обираючи життя, Небесний Єрусалим та єдність з Господом.

Преосвященні владики, всечесні отці, улюблені у Воскреслому Господі брати та сестри! Спостерігаючи за сучасним церковним життям, ми нерідко бачимо різноманітні розділення, нелад та гріх, який парадоксальним чином увійшов до найсвятішого, що лише є в цьому світі—Христової Церкви. Православній Церкві в Україні сьогодні бракує не лише єдності, але і святості. їй бракує вселенськості, християнського універсалізму, бракує свободи, справжньої соборності. Утім, людський гріх не здатний заплямувати осяйний хітон Воскреслого. І тому Церква, нехай і дещо знесилена гріхами людей, лишається місцем та ситуацією спасіння для кожного з нас, лишається тою найдорожчою перлиною, придбавши яку кожен з нас—спасеться, стане оселею Духу Святого, увійде до осяйного Небесного Царства.

Понад двадцять років в Україні існує церковне розділення, яке пов’язане з питанням автокефалії або повної канонічної незалежності давньої Київської Митрополії. Утім останнім часом в Україні, зокрема в Українській Православній Церкві, фактично виникло нове розділення.

Останні події в УПЦ містять виклик для вірних Української Автокефальної Православної Церкви та християнської спільноти України в цілому. Вони свідчать, що найближчим часом ідея та перспективи міжюрисдикційного діалогу в Україні може бути поставлено під сумнів, а стосунки між християнськими Церквами України знову будуть розвиватися у суто конфронтаційному ключі.

Однак, зустрічаючись з випробуваннями, ми маємо пам’ятати: шлях до торжества Воскресіння лежить через умаління Голгофи, а шлях до свободи — через випробування пустелею. Будемо ж вірними учнями Христа та Його Євангелії та вірними синами нашої Батьківщини-України, Навчімося протистояти спокусам індивідуалізму, розуміти та цінувати інших, жертовно відмовлятися від власних інтересів заради загальнонаціонального блага. Не будемо боятися випробувань, а боятимемося зради, егоїстичної байдужості, самолюбства.

Піднесімо молитви до Воскреслого Господа, аби Він рясно благословив нашу країну, надихаючи нас на розбудову Церкви та нашої Батьківщини України.

Воскреслий Христос нехай виповнить пасхальною благодаттю серця кожного з нас. Воскрес Христос і воскресне людство! Воскрес Христос і відновиться у повноті Своєї краси Його Церква. Воскрес Христос і воскресне боголюбива Вітчизна наша! Воскрес Христос і воскресне кожен християнин, кожен, кого зібрало на нинішню пасхальну трапезу Божественне Слово у цю осяйну ніч.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

       + МЕФОДІЙ Митрополит Київський і всієї України Предстоятель

 Української Автокефальної Православної Церкви

„Очистьмо почуття і побачимо Христа,

неприступним світлом осяяного;

і як він мовить, ясно почуємо

пісню перемоги співаючи”

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Цією чудовою звісткою втішають нині один одного і в наступні дні до віддання свята Святої Пасхи Христової діти Церкви. Повторюючи цю звістку, пастирі і вчителі Церкви починають кожне богослужіння. Однак з уст християн найсолодша вістка про воскресіння, зрозуміло, виходить коротко, – Христос Воскрес, але за цими словами відчувається радість і велике піднесення духовних почуттів, та щастя з усією докладністю.

Дорогі брати і сестри, помножуючи спільну радість, замість повчання, подав вам нині розповідь про те, як сталося воскресіння нашого Господа. Але на сам перед, браття, піднесімо думки свої до Воскреслого Спасителя Господа нашого з молитвою, нехай благословить і спрямує наші думки, щоб ми знову, мов би вперше пережили подію Його Славного Воскресіння. Нехай Воскреслий Господь відверне від усіх християн дух запеклості, який знаходився у фарисеях і книжниках іудейських, які почули радісну вістку про воскресіння, дух маловір’я та розслабленості душевної, з якими зустріли її дехто з самих учнів та послідовників Христових. У премудрості Божій таке правило, що всі важливі події в царстві благодаті заздалегідь сповіщаються, щоб люди знали чого чекати і легше могли готувати себе до сподіваного. Тому й воскресіння Господа провіщене було задовго і неодноразово. Ще Богоотець Давид співав, що Господь «не дасть Святому своєму побачити тління і не залишить душі його в пеклі» (Пс. 15, 10). Потім один з пророків прямо вказав навіть на час воскресіння, кажучи: «Він оживить нас через два дні, і на день третій воскреснемо й жити будемо перед ним» (Ос. 6, 3). Нарешті, Сам Господь майже завжди, коли говорить про майбутню смерть Свою (а говорив Він про неї часто), згадував водночас і про Воскресіння. Передречення Його про це були такі численні й такі ясні, що навіть вороги, як ми чули у Святому Письмі, визнали за потребу запечатати гріб Його до третього дня і поставити сторожу. Хто б після того подумав, що власні ученики Ісуса забудуть на час те, що так твердо пам’ятали вороги Його? І про те багато хто з них, якщо не всі, явно забули, так чи мало із нас дітей Христових що в Нього хрестилися в Христа одягнулися живуть так якби над ними цього не звершено при святому Хрещенні, для них Христос не воскрес і не за наші християнські чесноти в земному житті дарує нам Христос вічне. Так Йосиф і Никодим та інші, що ховали Ісуса, при всій щирості до Нього, явно ховали Його назавжди. Інакше навіщо було вживати стільки алою  і смирни, що від надміру їх і жива людина могла б життя втратити! Для чого було б обвивати Померлого плащаницею і класти на голову Його хустку похоронну? І любов жон-мироносиць, хоч була такою палкою, готувалася виявити для тіла Ісусового таку шану, що зовсім не личила Тому, Хто мав незабаром воскреснути, і Ангел не без докору їм мовив: «Чому шукаєте живого між мертвими? Згадайте, як говорив вам, коли ще був у Галилеї» (Лк. 24, 5-6). У самих апостолів чекання воскресіння Учителя, якщо не ослабло цілком, то сховалося у глибині душі під тягарем похмурих думок і почуттів, що потрібне було подвійне «Мир вам»; подих з власних уст Воскреслого Спасителя (Ін. 20, 21-22), щоб знов запалити їхню віру. При такому забутті провіщень Ісуса про Його воскресіння, нема нічого дивного, якби гріб Його залишили всі Його послідовники. Але в такому випадку саме чудо воскресіння зосталося б зовсім без свідків, – те чудо, від якого залежить твердість всієї нашої віри. Належало доповнити цю недостачу, і ось за таємним велінням премудрості Божої, вороги Ісуса самі роблять те, чого не вчинили, та навіть не могли в тому вигляді зробити, друзі Його, як Господь їх називав перед Своїм стражданням. Юдеї йдуть до Пилата, випрошують дозволу запечатати гріб Ісуса і ставлять до нього варту. Більшого застереження годі було вжити в цьому випадку. Хто знає суворість військових римських законів, той може уявити, з якою чуткою пильністю стояла варта при гробі Ісуса, чекаючи, що ось-ось надійдуть вигадані викрадачі, проти яких їм наказано було пильнувати. І так браття і сестри, стерегли у гробі Того, перед Ким у цей час тремтіло все пекло!….. Хто, спочиваючи у гробі тілом, був Божеством на престолі з Отцем і Духом, все напоняючи, Необмежений. Шановна моя паство, постараймося у своєму земному житті позбавитися невір’я, розчарованості, байдужості, щодо нашого спасіння, через нашого Спасителя Воскреслого Ісуса Христа, а знайти в своїй душі любов і тверду віру, яка стала у святих апостолів, коли вони переконались, що їх учитель Христос Воістину Воскрес із гробу, що ми своїми словами підкреслюємо у привітаннх, не тільки промовляючи, але і на це маючи велику надію і віру.

Воскреслим Христом уся природа будиться до нового весняного життя. прокиньмося і ми із зимового гріховного сну. «Встань котрий спиш, і воскресни із мертвих, і просвітить тебе Христос» (Еф. 5, 14). Шановні отці, брати і сестри, нехай світло Христового Воскресіння стане початком нашого духовного воскресіння до життя у божій благодаті з воскреслим Христом і для Христа. Хай Воскреслий Спаситель, через нашу віру, зішле обильні Свої щедроти у наші душі, хай благословить Своїми милостями вас шановні пастирі та ваших набожних парафіян, ваші християнські сім’ї, щоб їх по милості Спасителя і по молитвах Богородиці що рік збільшувалось на ваших парафіях і в нашій Україні з молодого покоління, благословить ваші праці і молитви. Хай кріпить нас Своєю надприродною благодаттю.

 Амінь.

Радісних і веселих свят! Воістину Христос Воскрес!

Макарій

з ласки Божої

митрополит Львівський

керуючий Рівненсько-Волинською

і Таврійською єпархіями

ПАСХА ХРИСТОВА  2012

25 березня за старим стилем і 7 квітня за новим християнська Церква відзначає один з найбільших дванадесятих празників у літургійному році – празник Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цей день став звіщенням благодатної звістки Пресвятій Діві Марії про майбутнє народження нею Спасителя світу, а небесним посланцем був архангел Гавриїл, що мовив: Радуйся, Благодатная! Господь із Тобою! Ти благословенна між жонами! (Лк 1:28).  Вигук «радуйся», що в грецькій мові називається «хайретизм» був розповсюджений у проповідницькій літературі. Первинне значення вигуку «радуйся» сприймалося як елемент найдавнішої молитви і символізувало побажання особливої прихильності божественних сил. Час встановлення празника Благовіщення відноситься до III-IV ст., оскільки дійшло до нас похвальне Слово на цей день св. Григорія Богослова (III). Також вже св. Йоан Златоустий (IV) у своїх працях називає Благовіщення «першим празником» і «коренем празників», тож можна припустити, що празнування Благовіщення відбувалося у цей період. Свідченням можна також вважати побудову імператрицею Оленою (IV) в Назареті Базиліки Благовіщення на місці, де, вважалося, відбулася зустріч Діви Марії з архангелом Гавриїлом. В VII ст. Благовіщення стало відзначатися в Римі та Іспанії, Галлія прийняла його лише у VIII ст. Особливе значенне празника підкреслюється 52-м правилом Шостого Вселенського Собору, що постановив у день Благовіщення, незважаючи на Великий піст, служити Літургію. Празник Благовіщення тісно пов’язаний з празником Христового Різдва, природньо, що дату Благовіщення визначили відрахувавши від нього 9 місяців — 25 березня знаходиться рівно на 9 місяців від 25 грудня. Вперше дата 25 березня з’являється у творах західних авторів III ст. Тертулліана і священномученика Іполита Римського. Чудесні події празника Благовіщення є свідченням не лише з’явлення Пресвятій Діві Марії небесного посланця Гавриїла, але насамперед звіщенням таємниці втілення Ісуса Христа — Спасителя світу, що було особливо важливим для богословії V і VI ст. В цей час виникали єресі, які принижували лице Богоматері і викривляли догмат про втілення Христа. Празничні піснеспіви стали прикладом особливого возвеличення торжества події, розкривали тайну Різдва Христового, його подвійну природу і велич Богородиці. Починаючи від ранньохристиянських часів, таємниця Благовіщення трактувалася як перший крок у християнській історії відкуплення людства від прадавнього гріха Євиного. Вважалося, що Господь відправив архангела з благою звісткою в цей же день 25 березня, коли відбулося Сотворення світу і таким чином людству було подаровано другий шанс, а слова Гавриїла «Радуйся, Благодатна» стали першою «благою» звісткою не тільки для Діви Марії, але для всього людства від часу його гріхопадіння. Важливо заакцентувати, що Отці Церкви наголошували на особливому для нас значенні празника – символі повної довіри і відданості Господеві, що звучить у словах Діви Марії: «Я ж Господня раба, нехай буде Мені згідно з словом Твоїм» (Лк 1:38). Вважається, що саме в цей момент і відбулося непорочне зачаття Нею Ісуса Христа. Проте, найважливіше, що без згоди Марії, без її безмежної довіри Господеві цей план залишився б нездійсненним. Микола Кавасила на цю тему писав, що лише після того, як Бог наставив Святу Діву, Ісус приймає Її в Матері – як Він втілився за своєю волею, так і йому бажалося, щоб і його Мати народила за своєю доброю волею. Події празника Благовіщення є великою таємницею, а непорочне зачаття є таємницею благочестя – в ньому людство принесло в дар Господеві найчистіше його творіння – Пречисту Діву, достойну стати матір’ю Сина Божого. На цей дар Бог відповів даром благодаті Святого Духа. Праздничні піснеспіви доносять до віруючих не розмаїття зовнішніх обставин події, але глибокий зміст, що є основою наступних догматичних положень: завдяки народженню Богородицею Спасителя небо знову поєднується із землею, Адам обновляється, Єва звільняється, а всі люди стають причасними божеству. Тож вповні тайна Благовіщення стає знаком прощення, знаком спасіння, знаком відновлення довіри поміж Господом та людством.

Джерело: risu.org.ua

Глави низки українських християнських церков закликають президента України Віктора Януковича помилувати екс-прем’єра Юлію Тимошенко, повідомляє прес-служба БЮТ.

“Церква не втручається в державні справи, зокрема судові. Водночас борг церкви – закликати до прощення, милосердя і любові до ближнього. Переконані, що проявом цих, Богом заповіданих чеснот, стало б, зокрема, помилування Юлії Володимирівни Тимошенко та звільнення її від подальшого покарання”, – йдеться у зверненні глав церков до глави держави, яке зачитав народний депутат Володимир Яворівський (фракція “БЮТ-Батьківщина”) на прес-конференції у вівторок у Києві.

Глави християнських церков просять президента змінити положення про порядок здійснення помилування, затверджене згідно з його указом від 19 вересня 2010 року, і закріпити право клопотання про помилування не лише за засудженою особою, але і надати це право родичам та іншим громадянам, у яких є відповідний суспільний авторитет і визнання.

На думку вищого духовенства, зміна цього положення в умовах ще недосконалої судової системи в Україні та в період проведення судової реформи, надасть президенту можливість виправляти помилки правосуддя.

Глави церков закликають Януковича задовольнити їхнє прохання і своїм рішенням помилувати Тимошенко, звільнивши її від покарання.

Вони також закликають президента використати надані йому Конституцією повноваження для термінової реалізації радикальних змін у сфері державної політики щодо дотримання прав і свобод в Україні, зокрема, в частині судочинства.

Це звернення підписали глава УПЦ-КП Філарет (Денисенко), глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук), управляючий справами Римо-католицької церкви Маркіян Трофим’як, глава Української автокефальної православної церкви Мефодій (Кудряков), а також представники кількох євангелістських церков.

Яворівський зазначив, що під зверненням немає підпису глави УПЦ (МП).

“Найкраще було запитати про це (чому немає підпису глави УПЦ МП) Володимира, але ви знаєте, що предстоятель сьогодні перебуває в лікарні, там є колосальні внутрішні проблеми, тому його підпису тут немає. Може, він з’явиться, може, він не з’явиться, але не ми готували цього листа. Цього листа готували ті, хто його підписали. І я навіть не можу вам пояснити, чи зверталися вони до Московського патріархату”, – сказав він.

Депутат наголосив, що це звернення писали особисто керівники зазначених християнських церков.

Джерело: NEWSru.ua

Св. Церква бажаючи, щоб ми наш піст так ревно довершили, як ревно почали, подає нам у часі 40-ці деякі надзвичайні спонуки до посту й покути. Для цього служить Хрестопоклонна Неділя,  утреня з поклонами.

Шостий Вселенський Собор поручив, щоб цю утреню, на якій головне місце займає Великий Канон св. Андрія Критського, відбувати в четвер п’ятого тижня Великого Посту, але вона звичайно правиться в середу вечором.

Великий Канон написав св. Андрій Критський. Св. Андрій походив з Дамаску в Малій Азії. У молодому віці пішов на прощу до Єрусалиму і там 678 р. вступив до монастиря св. Сави. Своєю побожністю й бистрим умом звернув на себе увагу єрусалимського патріарха Теодора, який узяв собі його за секретаря. Св. Андрій, як заступник єрусалимського патріарха, брав участь у Шостому Вселенському Соборі в Константинополі. По Соборі був якийсь час дияконом при св. Софії в Царгороді й опікувався сиротами. А потім царгородський патріарх висвятив його на архиєпископа міста  Гортини на острові Криті, тому і зветься він Критський. Рік його смерти непевний. Одні автори подають її на 712 р., інші аж на 740. його пам’ять наша Східня Церква обходить 4-го липня.

Ця богослужба знаменна тим, що по кожнім тропарі кожної пісні канону устав приписує робити три поклони, але за звичаєм нашої Церкви робимо тільки один доземний поклін, а всіх поклонів разом 250. Звідси й ця утреня має в нашому народі назву “Поклонів”. Цю відправу можна б назвати символом духа покути нашої Східної Церкви.

На кожній утрені приходить значна частина відправи, що уложена за точно означеним правилом. Тому має вона грецьку назву канон, що значить правило, міра чи норма.

Каноном у богослужбових книгах називається богослужбовий текст певної конструкції, укладений за певними правилами, а саме: він складається із певної кількості об’єднаних між собою пісень. Канон може нараховувати дев’ять, вісім, чотири, три чи тільки дві пісні. Канон, який складається з дев’яти або восьми пісень називається повним каноном. Канон, який містить у собі чотири, три чи дві пісні, називається відповідно чотирипіснець, трипіснець або двопіснець. Кожна пісня канону містить в собі декілька стихів або віршів. Перший стих пісні — ведучий, він має зв’язок із певним уривком (піснею чи молитвою) Святого Письма, а разом з тим він об’єднує навколо себе всі інші стихи даної пісні. Він називається ірмос (грецьке «зв’язок»). Стихи, що йдуть після ірмоса, називаються також тропарями (від грецького слова «трепо» – повертаю), бо вони звертаються до ірмоса, підпорядковуються йому своїм розміром, наспівом, розвивають його основну думку. Останній стих чи тропар пісні канону називається катавасією (від грецького «катабазія» — сходитися докупи), бо для його співу співці обидвох хорів (крилосів) мають, за приписом уставу, сходитися разом на середині храму. Катавасією є ірмос тієї ж пісні. Після кожного стиха канону, окрім передостаннього стиха та катавасії (виняток — 8 пісня, бо тут після передостаннього стиха співаємо: «Хвалимо, благословимо, поклоняємося Господеві…») співається приспів відповідно до характеру канону та згідно з днем церковного року.

У кінці кожної пісні є наславник. Так називається стих, перед яким співаємо: «Слава Отцю і Сину і Святому Духові». Він також називається Троїчний, бо в цьому стиху прославляється Пресвята Тройця. Після нього іде Богородичний. Його приспів — «І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь».

Якщо канон повний, тобто якщо він складається з дев’яти пісень (а, фактично, з восьми, бо в основному в канонах друга пісня пропускається), то після третьої пісні слідує мала єктенія, після якої читається сідален дня зі своїм наславником і Богородичним. Сідален отримав свою назву від того, що при його співі вірні сідали, готуючись слухати читання чи поучення. Після шостої пісні знову іде мала єктенія, після якої співається кондак дня чи святого та читається його ікос. Кондак (грецьке «контакіон», від «контос» — короткий) — це короткий богослужбовий текст, що стосується до теми дня чи до певного святого церковного календаря, і містить у собі основну думку (чи тему), яка розвинута в службі. Ікос (грецьке «ойкос» — дім, споруда, відділ, вмістилище) — цє укладений особливим чином богослужбовий текст для вшанування певного святого чи події. З кондаків та ікосів, як відомо, складається акафіст. Вони мають подібний зміст, тільки в кондаку тема висловлена стисло, а в ікосі — ширше. Кондак — це немов тема, а ікос — її розвиток.

Основу канону творять біблійні пісні. Ввесь канон має дев’ять пісень, але друга пісня задля її покутного настрою приходить тільки в часі Великого Посту. Основником канону вважають св. Софронія (+638), єрусалимського патріарха. Первісно канони були за об’ємом малі, бо складалися з двох чи трьох пісень. Кожна пісня має ірмос і кілька сти- хів званих тропарями. Св. Андрій Критський був перший, що почав укладати повні канони на дев’ять пісень. Канон Андрея Критського називається Великим як через величину (бо містить близько 250 стихів, коли звичайні канони мають десь близько 40 стихів), так і з огляду на його богословську глибину, моральне-аскетичне значення, великий дух покути…

Вже початкові тропарі канону наводять на душу поважний і молитовний настрій: “Звідки зачну оплакувати вчинки мого окаянного життя? Який поставлю початок, Христе, сьогоднішньому риданню? Але Ти, Милосердний, дай мені прощення провин”. -  ”Іди, окаянна душе, з твоїм тілом, і сповідайся Творцеві всіх, А на майбутнє залиши попереднє безумство і принеси Богові сльози покаяння”. (1 пісня).

Тема Великого канону — покаяння, отож у ньому співається приспів: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене!».

Окрім того, у тексті канону є ще трипіснець, присвячений апостолам, позаяк канон читається у четвер, а дні тижня, як відомо, мають свої богослужбові теми: неділя — пам’ять Воскресіння Христового, понеділок — святих ангелів, вівторок — святого Йоана Предтечі і Хрестителя Господнього, середа — Пресвятої Богородиці та Чесного і Животворящого Хреста Господнього, четвер — апостолів Христових і святителя Миколая, п’ятниця — Розп’яття та Чесного і Животворящого Хреста Господнього, субота — всіх святих і всіх усопших.

Добрий чи злий приклад має на кожного з нас великий вплив, тож св. Андрій наводить різні прерізні. приклади й події Св. Письма Старого й Нового Завіту, від Адама та Єви аж до Христового Вознесіння. На тих прикладах і подіях наче на канві снує він історію, навернення та жалю кожної душі. “Навів я тобі, моя душе, — каже він у 8-ій пісні — всі особи зі Старого Завіту для прикладу. Наслідуй милі Богові діла праведних, а втікай від гріхів грішних”. А відтак у 9-ій пісні: “Наводжу тобі, моя душе, приклади з Нового Завіту, які ведуть тебе до жалю. Толі будь ревна із праведними, а відвертайся від грішних”.

Події Св. Письма пересуваються перед очима нашої душі наче на екрані, і кожну з них вона глибоко переживає наче частину свого власного життя: ”Як розбійник кличу до Тебе: пом’яни мене. Як Петро гірко плачу: прости мені, Спасе. Прошу як митар і ридаю як блудниця. Прийми мій плач, як колись пойняв плач Хананейки” (8 пісня). — “Упав я блудно як Давид і осквернився, але Ти й мене обмий сльозами, Спасе. Як блудниця кличу до Тебе: я згрішив, один я згрішив перед Тобою. І яко миро прийми. Спасе, і мої сльози” (2 пісня).

Розкаяна людина відчуває свій недалекий кінець і Божий суд перед дверми та боїться заслуженої кари: “Наближається кінець, моя душе, наближається, а ти не дбаєш ані не готовишся. Час біжить, устань, Суддя вже близько дверей. Час життя минає наче сон, наче цвіт, чому надмірна метушишся?” (4 пісня). “Господь зіслав колись вогонь з неба і спалив Содомлян за страшні гріхи. А ти, моя душе, запалила пекельний вогонь, у якім будеш мучитись” (2 пісня). “Помилуй, Господи, помилуй мене, благаю Тебе, коли прийдеш зі своїми ангелами, щоб кожному дати по заслузі діл його” (3 пісня).

Можна б сказати, що просто кожний тропар канону це щирий діалог кожного з нас зі своєю душею і своїм Творцем. Великий Канон це наче докладний передсмертний іспит совісти та щира сповідь з цілого життя кожної розкаяної душі: “Нема в житті гріха ні діла ні зла, щоб його я, Спасе, не допустився. Я згрішив умом, словом, уподобанням, наміром, думкою і ділом, як ніхто інший перед тим” (4 пісня). “Сповідаюся Тобі, Христе Царю: Я згрішив, я згрішив, як колись брати Йосифа, що продали плід чистоти й невинности” (5 пісня). -— “Я висповідав Тобі, моєму Судді, тайни мого серця. Поглянь на моє смирення, поглянь і на мою журбу, і суди мене тепер. Ти сам мене помилуй, бо Ти милосердний, Боже, Вітців наших” (7 пісня).

Велика моральна сила і значення Великого Канону лежить якраз у тому, що через розважання власних гріхів він не веде душі до зневіри й безнадійности, але по щирому плачу і каяттю й жалю він її потішає, підносить, вливає надію та вказує на певний засіб рятунку: Боже милосердя і заступництво Пречистої Діви Марії: “Хоч і згрішив я, Спасе, але знаю, що Ти чоловіколюбець. Караєш з любов’ю і милосердишся ласкаво. Ти бачиш сльози і приходиш як батько призиваючи блудного” (1 пісня). — “Ти добрий Пастир, тож шукай мене, Твоє ягня, і не погорди мною заблудшим” (3 пісня). — “Пощади, пощади, Господи, Твоє сотворіння. Я згрішив, прости мені, бо тільки Ти один чистий зі своєї природи, а крім Тебе нема нікого без гріха” (5 пісня). — “Богородице, надіє і Заступнице тих, що Тебе призивають, здійми з мене тяжке ярмо гріхів, і як Владичиця чиста, прийми мене каючогося” (1 пісня).

Впорядкував о. Михайло Гарбадин

„ Сьогодні день – це день радості і втіхи, тому що сьогодні ми вшановуємо знамено радості. Сьогодні лунає гімн хвали і визнання віри, тому що появляється найсвятіше дерево…, яке дарує нам життя, а не смерть, просвітлює нас, а не затьмарює… Це якраз те дерево, на якому проллята Господня Кров, що явила таку непереможну силу, якою подолала демонів і просвітлила світ… Сьогодні – поклоніння святому хрестові звіщає Христове Воскресіння “.

(св. Теодор Студит).

В сьогоднішній день третьої неділі Великого посту свята Христова Церква для особливого вшанування та побожного поклоніння своїми вірними виносить святий хрест, як невмируще свідчення Кривавої Господньої Жертви, принесеної Спасителем на Голгофі за спасіння світу. Триразові доземні поклони побожних християн свідчать про віру в Триєдиного Бога, що виявляється розумом, серцем та практичними вчинками християнського життя. Ми з особливою шаною та глибокою побожністю цілуємо уквітчаний хрест Господній. Своїм поцілунком складаємо Ісусові сердечні почуття нашої любові за все, що Він зробив для того, щоб кожен міг бути вічно щасливим.

Св. Хрест має нам пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас кличе Ісус Христос: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе свій хрест і йде за мною… Хто не несе свого хреста, і не йде слідом за мною не може бути моїм учнем (Лк. 9, 23 і 14, 27).

Хрестопоклонна Неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасіння, а тією зброєю є св. Хрест. І якраз цієї неділі Хрест виступає перед нами, як знамено сили, знамено спасіння та знамено перемоги і тріумфу.

Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке: “Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини:
Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… “.

Богослуження цієї неділі майже нічого не говорять нам про хрест як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величають святий хрест як символ радости, символ перемоги і тріюмфу, що завершує світле Воскресення.

Основний гимн цієї неділі — пісня “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Звідки ця велична пісня? Її взято з молитви “Воскресеніє Христово видівши… ” воскресної утрені Великодня. Цю молитву читають також на кожній недільній утрені. Вона дуже давня, бо її містить уже утреня Пасхи й недільна утреня IX сторіччя. Її мають і найдавніші богослужби атонських монастирів. У тій пасхальній, глибоко догматичній молитві з’являються якраз слова: “Хресту Твоєму… “.

Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні “Про почитання святого хреста” каже: “Не можна яскравіше й величавіше представити суті почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення: “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Це християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства”.

Стихири вечірні й утрені, канон, сідальні цієї неділі — це великий гимн слави на честь Господнього хреста. “Радуйся, життєдайний хресте, — співаємо на великій вечірні, — прегарний раю Церкви, дерево безсмертя, що дало нам насолоду вічної слави, і яким проганяються маси бісів, радуються ангельські хори і збори вірних празнують. Ти непереможна зброє, непорушна кріпосте, перемого царів, славо священиків, дозволь і нам осягнути Христові страсті й велику милість. Радуйся, життєдайний хресте, благочестя непереможна побідо, райська брамо, захороно вірних, Церкви забороло. Тобою тлінність знищилася і пропала, переможене царство смерти, і ми піднеслися від землі до неба. Ти зброя непереможна, бісів побіднику, славо мучеників, справжня окрасо преподобних, пристане спасення, даруй світові велику милість”.

“Сьогодні день торжества, — читаємо в 1-ій пісні канону утрені, — Воскресенням Христовим зникла смерть, засяла зоря життя, Адам устав і торжествує радісно, тож радіймо, співаючи побідну пісню”.

Урочисте поклоніння святому хресту на утрені цієї неділі відбувається так:

У переддень празника гарно прибраний квітами святий хрест виносять після вечірні з захристії на престол. Наступного дня на утрені в часі великого славословія священик бере святий хрест з престола, кладе його собі на голову, виносить на середину церкви і ставить на тетраподі. Тепер співають тропар “Спаси, Господи… “, після нього співають тричі “Хресту Твоєму… ” і кожного разу усі роблять доземний поклін. Під час співу хресних стихир усі побожно цілують святий хрест.

Ось одна зі стихир, яку співають при почитанні святого хреста: “Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни народів, і Господній хрест піснями звеличаймо: Радуйся, хресте, упавшого Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо Твоєю силою сильно перемагають ізpаїльських людей. Тебе сьогодні ми християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп’ятого Бога славимо, кажучи: Господи, розп’ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і чоловіколюбець”.

Цього дня, замість “Святий Боже”, співаємо на Літургії “Хресту Твоєму… “. Цю пісню на честь святого хреста співаємо після кожної відправи цілий тиждень аж до п’ятниці і при тому поклоняємося святому хрестові та побожно його цілуємо.

Справді, Хрестопоклонна неділя вчить нас розуміти велике значення святого хреста для нас не тільки в часі посту, але і для нашого цілого життя. Ця неділя показує нам, що де хрест, там сила, там перемога, там спасення і там запевнене воскресення до вічного щасливого життя.

Для більшої заохоти до почитання і любови святого хреста часто пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст великого почитателя святого хреста святого Єфрема Сирина († 373): “Хрест — воскресення мертвих. Хрест — надія християн. Хрест — жезл кульгавих. Хрест — потіха бідних. Хрест — скинення гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест — кермо для плаваючих. Хрест — пристань для гонених бурею. Хрест — батько для сиріт. Хрест — потіха для терплячих. Хрест — охоронець для юнаків. Хрест — слава для мужчин. Хрест — вінець для старців. Хрест — невинність для дівиць… Хрест — хліб для голодних і джерело для спрагнених… Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди… Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор’ю, чи переходимо ріки — усі свої члени ми повинні оздобляти животворним хрестом”.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

27  лютого розпочався Великий піст. Це –  одна з найдавніших і найбільш духовних практик
Православної
Церкви та  інших християнських  церков.

Зокрема
Піст це — дотримання певних обмежень
щодо їжі і ведення  особливого  способу життя протягом  якогось певного  часу.

Історія Великого Посту

          Історія Великого Посту давня і багата традиціями.
Вона сягає апостольських часів. Великий  піст
був встановлений  пам’ять того, що  Ісус Христос постився  в пустині  протягом   40-днів. Також  піст
називається Великим не тільки тому, що він найтриваліший, але й тому, що він
суворий і найважливіший в житті Церкви і кожного християнина. Він
розпочинається  перед Пасхою і триває 40
днів + 1  Страсний тиждень.

Взагалі Число 40, з давніх-давен мало
символічне значення. Тому воно ввійшло і до перед-пасхального посту скоріше в
символічному ніж в буквальному розумінні.

У Старому Заповіті читаємо про 40
днів потопу (Буття 7, 4), про 40-річну мандрівку Ізраїльтян по пустелі (Чис.
14, 33), про 40-денний піст Мойсея поки дістав він від Бога таблиці закону
(Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19, 8).

       У Новому Заповіті говориться, що 40-го дня
Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до Єрусалимської святині, про 40-денний
піст Ісуса Христа в пустелі (Мат. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі
після свого Воскресіння (Діян. 1, 2).

Свята Церква від самого початку приділяла велику увагу
числу 40. У перших століттях були в духовній практиці 40-денні покути, а відтак
прийшов й 40-дений піст перед Пасхою. В нашому обряді 40-вого дня після
народження приносять дитину до церкви, щоб її оцерковити, а також на 40 день
поминаємо померлих.

                                      Мета
 Великого посту

Час посту має своє велике значення для нашого
духовного життя. Може сьогодні по різним причинам ми не в силі так суворо
постити, як постили колись наші пращури, але й сьогодні маємо обов’язок
дотримуватися посту який  складається з  двох складових  духовного і  тілесного  посту,

      Духовний піст  це є духовне очищення або духовна переміна і боротьба з нашими
шкідливими звичками (алкоголь, куріння, погані нецензурні слова). Це обов’язок  щирої молитви до Бога за своїх батьків, братів
і  сестер, дідусів і  бабусь
і звісно за себе особисто. Це
прагнення  стати кращим,
досконалішим, мудрішим, культурнішим. Навчитися
постійно робити добрі і  корисні
справи  не тільки для  себе,
а головне для  ближніх  людей, а також контролювати свій язик  і свої думки та помисли. І як раз ця  наша духовна переміна є  і найважливішою  метою  Святого Великого Посту.

     Тілесний  піст це обмеження себе в певні їжі,  а також в певних привичних для  нас справах.  Протягом посту християни не повинні вживати в
їжу продукти тваринного походження – м’ясо, молоко, яйця та вироби, що їх
містять.  В піст також не потрібно  вживати  алкогольні напої, особливо міцні – горілку, коньяк, тощо.
Лише у суботу та неділю, а також на свята дорослим дозволяється випити трохи  вина.

Під час посту не дозволяється слухати
веселу музику, танцювати,
співати.  На час посту ті, хто перебувають у  шлюбі, повинні утриматися від статевих відносин  звичайно за
згодою, як  про  це
говорить Святий апостол Павло у своєму посланні до  Корифян
(1.Коф 7: 5 )

Св. Василій Великий: Про піст говорить  так :«Тому, що ми не постили, нас було вигнано з раю.
Отже дотримуймо піст, щоб повернутися туди»

Без тілесного посту нема й духовного посту. «Наскільки
відмовиш тілу, — каже св. Василій Великий, — настільки й додаш своїй душі
блиску духовного здоров‘я».

Великий піст відноситься до суворих постів, а тому за
церковним Уставом під час нього не повинна вживатися  навіть риба, крім свят Благовіщення (7 квітня) та Входу
Господнього в Єрусалим (20 квітня).

На практиці більшість християн дотримуються більш
помірного посту, тобто вживають рибу і олію (крім середи і п’ятниці). Є також
ряд обставин, які дозволяють людині послаблювати свій піст це – хвороба, важка фізична
праця,  похилий вік,
перебування в дорозі. В таких випадках суворість посту може бути послаблена –
наприклад, може вживатися молоко – але для цього необхідно звернутися за
благословенням до священика, разом з яким визначити міру послаблення посту.
Також від посту звільняються вагітні жінки, малі діти та ті, хто з вагомих
причин не має можливості сам обирати, чим йому харчуватися – наприклад особи,
які перебувають у відрядженні. Однак це
послаблення для  тіла , духовного  посту мають  дотримуватися
всі  без  винятку

                                       Що ж тоді  їсти у
піст?

Протягом посту можна вживати продукти рослинного
походження – картоплю та вироби з неї, різного роду супи та каші, консервовані
та квашені овочі (помідори, огірки, капусту, тощо), консервовані салати. Не
бажано вживати майонез, до складу якого входять яйця, але можна вживати різні
види харчового маргарину (без домішок молокопродуктів). Загалом пісна їжа
повинна бути простою (наприклад, в наших умовах важко назвати пісними
продуктами ананаси чи омарів), а її вживання помірним (бо об’їстися можна і
печеною картоплею).

                           Як поводити себе в
гостях  у
піст?

Якщо Вас протягом посту запросили на відзначення дня
народження або інше святкування, пов’язане зі святковим столом, і Ви не можете
відмовитися – по можливості попередьте господарів про те, що Ви дотримуєтеся
посту. Якщо цього не можна зробити – намагайтеся їсти тільки ті страви, які
дозволені в піст, а якщо таких немає – то зовсім небагато тих, які стоять поруч
з Вами. Під час святкової трапези не потрібно без прохання інших самім
розповідати про те, що Ви постите, привертати увагу до цього або дорікати іншим
за недотримання церковних уставів.

                          Що маємо робити
в  піст, чим займатися?

Дотримуючись посту потрібно пам’ятати, що він
відрізняється від звичайного голодування своєю духовною складовою. А тому той,
хто постить, повинен більше уваги приділяти своєму духовному життю:

-
молитися   в храмі    та  вдома,
- читати  Святе Письмо та християнську
релігійну літературу,

- обмежити все те, що відволікає від
спілкування з Богом – перегляд телепрограм, слухання радіо, відвідування
розважальних заходів. Якщо хтось перебуває у сварці чи тримає на когось гнів –
необхідно примиритися з цією особою, бо гріхи гордості, гніву, осуду,
ненависті, злоби позбавляють того, хто постить, всіх плодів  його праці.

Якщо є можливість, то бажано було б протягом посту
щодня бувати у храмі, хоча б на короткий час – для того, щоб помолитися і
попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу.
Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості
відвідувати й інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому
храмі.

Православному християнину протягом посту також
обов’язково потрібно прийняти хоча б один раз таїнства  Сповіді  і  Причастя.

Початок Час Великого Посту для кожного християнина –
це час духовної боротьби, в якій беруть участь й душа й тіло. Душа бере участь
через ревнішу молитву й розважання, через контроль над думками та помислами,
практикуючи християнські чесноти і роблячи добрі справи. Це внутрішнє
настановлення душі  проявляється назовні
через піст і покутні справи нашого тіла.

Піст корисний для здоров’я

Багато вчених і медиків неодноразово доводили той
факт, що піст здатний зціляти не тільки душу, але й тіло. Адже як ми
харчуємося взимку? Переважно це макарони, картопля, різні м’ясні вироби, в
основному жирна і важка їжа. В результаті за сезон людина інколи набирає
близько 10% зайвої ваги і одержує низку хвороб через надмірну вагу і
неправильне харчування.

“Великий піст, який припадає на
весну, тобто на березень і квітень, дуже грамотно готує організм до зміни пір
року, очищує його від шлаків, готує до літа, щоб ми могли активно запасатися
вітамінами, – говорить лікар Георгій Багдиков. – Піст дає нам можливість
харчуватися їжею рослинною, яка багата клітковиною і пектинами, сприяє
зв’язуванню і виведенню шкідливих речовин, що нагромадилися в організмі”.

На думку багатьох медиків, дотримання
посту  має більше користі, а ніж
голодування або роздільне харчування.

Тому  по
можливості  потрібно  спробувати почати поститися.

Бажаємо всім допомоги   Божої у постуванні.

Підготував
священик Василь Смаль.