Сторічний ювілей патріарха Димитрія

24 липня  церква вшановує рівноапостольну княгиню Ольгу  та цьогоріч у храмі парафії Різдва Івана Хрестителя Таврійської єпархії УАПЦ відбулися подвійні  урочистості  -  відзначали сторічний ювілей від дня народження  Патріарха Димиртрія.

Святкова програма розпочалась з божественної літургії, яку очолив єпископ Херсонський і Миколаївський Борис та  співслужив митр. прот. Михайло Гарбадин.  Завітав і колектив із м. Львова – хор “Ставрос” Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного. який своїм співом супроводжував відправу.

Після відправи для вірних був організований пам’ятний вечір, присвячений цьому ювілею. Гості зі Львова виконали духовну програму. Серед творів, був і “Стрілецька Херувимська пісня”, автором якої є Патріярх Димитрій.

Читану поезію Патріярха виконали Марта Гайова та Орислава Дяковська.

Молитвою за Україну “Боже великий, єдиний” урочисто завершилося вшанування Патріярха Димитрія у Олешках.




митр. прот. Михайло Гарбадин.

БОГОСЛУЖІННЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ: ЧОТИРИДЕСЯТНИЦЯ

Великий піст – зовсім особливий  час церковного року, насичений не частими богослужіннями, більшість яких відбуваються тільки в цей період церковного року. Народжений з практики підготовки катехуменів до Хрещення, Великий піст став часом відродження й відновлення всіх християн, що дотримуються візантійського церковного обряду.

Великий піст складається  з двох головних частин: Чотиридесятниці  — 40-денного посту, і Страсної седмиці. Якщо Чотиридесятниця присвячена переважно  нашому покаянню й духовному відновленню, то під час Страсної седмиці увага  віруючих зосереджена вже не на собі (не на боротьбі зі своїми пристрастями), а на найголовніших подіях у земному  житті Сина Божого — останніх днях Його перебування в Єрусалимі, Таємній  Вечері, зрадництві, суді, розп’ятті й смерті, яка через зішестя в пекло переходить у торжество Воскресіння.

Чотиридесятниця починається з понеділка першої седмиці посту й закінчується в п’ятницю шостої седмиці — у підсумку маємо рівно 40 днів посту. Перша великопісна служба відбувається вже ввечері в Прощену неділю. На цій вечірні вже звучать великопісні розспіви, а наприкінці служби відбувається «чин прощення»: священнослужителі й парафіяни просять прощення один в одного, щоб увійти в майбутній піст вільними від образ і отримати прощення своїх гріхів від Господа.

Протягом усього Великого посту в будні не відбувається Євхаристія. Виключення робиться тільки для Великого Четверга й Благовіщення, якщо воно припаде на цей період. Великопісні буденні служби —  довші за звичайні, вони пронизані  настроєм «світлого суму», за словами  прот. Олександра Шмемана. За кожною службою  читається великопісна молитва преподобного Єфрема Сиріна із трьома або (частіше) шістнадцятьма поклонами. На часах читаються кафізми й співаються спеціальні «тропарі часу», у яких час дня співвідноситься з подіями історії спасіння: зішестя Святого Духа у 3-й час, розп’яття Спасителя на Хресті у час 6-й і Його смерті у 9-й час. На буденних утренях стихословляться біблійні пісні, а крім звичайних канонів святим, пам’ять яких припадає на даний день, співаються великопісні трипіснці — канони, що складаються із трьох пісень. Від цих канонів дістала назву й великопісна богослужбова книга — Тріодь, тобто «трипіснець». Щосуботи замість трипіснця співається четверопіснець — канон, що складається з 6, 7, 8 і 9-ї пісень. На вечірні читаються дві паремії: із книг Буття й Приповістей. Ще одна паремія — із книги Ісаї — читається на 6-му часі, куди вона потрапила з константинопольської лекціонарної системи (у Константинополі Ісаю читали на службі тритекти, але в чернечому часослові ця служба відсутня, і читання паремії перенесли на 6-й час).

Увечері у великопісні будні читається велике навечір’я замість звичайного малого. З понеділка по четвер на першій седмиці на навечір’ї читається Великий покаянний канон св. Андрія Критського — один із шедеврів візантійської церковної гімнографії. Цей же канон, але вже не частинами, а повністю, входить до складу так званого «Маріїного стояння» — утрені четверга п’ятої седмиці, присвяченої пам’яті преподобної Марії Єгипетської.

Хоча під час  Великого посту з понеділка по п’ятницю Євхаристія не відбувається, віряни мають можливість причащатися на літургії Передосвячених Дарів. Святі Дари для здійснення такої літургії освячуються в недільні дні. Спочатку літургія Передосвячених Дарів призначалася для всіх неєвхаристійних днів Великого посту, тепер же вона відбувається у середи і п’ятниці, а також у дні Віднайдення глави Іоанна Предтечі, 40-ка мучеників Севастійських, якщо вони припадуть на будній день, у четвер 5-ї седмиці й у Великі Понеділок, Вівторок і Середу. Літургія ця побудована на основі вечірні, і піст у дні її служіння, за задумом, повинен бути особливо тривалий — до вечора, тобто до часу причащання.

У суботи впродовж Великого посту відправляються літургії свт. Іоанна Златоустого, а у неділі — свт. Василя Великого. Виключення становить 6-а неділя Великого посту — свято Входу Господнього в Єрусалим, коли відбувається літургія Златоустого. Упродовж тривалого часу в Константинополі головною літургією була літургія Василя Великого, чин якої у формулярах розташований перед літургією Іоанна Златоуста й, на відміну від останньої, містить повний текст усіх молитов. У тексті ж Златоустової літургії в більшості стародавніх рукописів пропущені всі молитви, що стосуються початкової частини служби (молитви антифонів, входу й Трисвятого). На перше місце літургія Іоанна Златоуста стала виходити тільки починаючи з рубежу X-XI століть. Зрештою, справа дійшла до того, що в сучасній практиці Церков, що дотримуються візантійського обряду, Златоустова літургія служиться щодня крім неєвхаристійних днів Великого посту, а літургія святого Василя Великого – тільки десять разів на рік. Але прикметно, що дні, у які нинішній устав пропонує звершення літургії святого Василя Великого, – це найбільш важливі дні церковного року: Великий Четвер, Велика Субота, Навечір’я Різдва Христового й Богоявлення, п’ять неділь Великого посту (а також власне день пам’яті свт. Василя). Таким чином, підтверджується правило, сформульоване отцем Робертом Тафтом: літургійна структура зазнає найменшим змін у найважливіші дні церковного року. Безумовно, найважливішими днями церковного року для візантійського обряду залишаються Великоднє тридення (від Розп’яття до Воскресіння), побудоване за його зразком богослужіння Різдва й Богоявлення, а також Великий Четвер і Чотиридесятниця. Збережені в церковному уставі дні служіння літургії свт. Василя показують, що раніше в Константинополі вона призначалася для всіх недільних і святкових днів церковного року.

Богослужбова  книга Пісна Тріодь сформувалася протягом VIII-X століть з гімнографічного доробку різних авторів, що жили як у цей період, так і більш ранніх. Нинішня Тріодь сполучає в собі кілька «пластів» гімнографії, що відбивають епохи розвитку уставу. Частина пісень Тріоді відповідає більш ранній ієрусалимській богослужбовій традиції, частина — післяіконоборницькій константинопольській. Так, у нинішньому уставі читання євангельської притчі про блудного сина призначене на підготовчу неділю за два тижні до початку посту, але в той же час канон на утрені в другу неділю посту присвячений темі блудного сина, на ту ж тематику написані стихири в будні дні 3-ї седмиці посту. Піснеспіви 3-го тижня посту в цьому найдавнішому ієрусалимському «зрізі» великопісного уставу присвячені притчі про митаря й фарисея, 4-го тижня — про милосердного самарянина, 5-го тижня — про багатія і Лазаря.

Нинішній устав по-іншому розподіляє основні «пам’яті» упродовж посту. У першу неділю відбувається пам’ять святих пророків і торжества православ’я (спогад поновлення іконовшанування в 843 році). В 2-у неділю — пам’ять свт. Григорія Палами (за аналогією з торжеством православ’я: в XIV столітті візантійська Церква відстояла богослов’я свт. Григорія Палами про нетварні енергії), а за київською традицією в цю неділю відбувається пам’ять усіх преподобних Печерських.

Третя неділя посту — тиждень Хрестопоклонний: на всеношній з вівтаря виноситься хрест і покладається на середині храму протягом усієї наступної седмиці. Ця традиція пов’язана з константинопольською практикою виносити часточку древа Хреста Господнього для поклоніння всім, хто збирався прийняти хрещення у Велику Суботу: із середини Великого посту починалася посилена підготовка катехуменів до прийняття святого Хрещення. З цієї ж причини й на літургіях Передосвчених Дарів із середи четвертої седмиці додається спеціальна єктенія про «тих, хто просвіщаються», тобто про тих, хто готується найближчим часом прийняти Хрещення.

Четверта й  п’ята неділі Великого посту присвячені відповідно преподобному Йоану Листвичнику й Марії Єгипетській. Походження цих пам’ятей пов’язане з тим, що дні їх шанування за календарем припадають на час Великого посту й найчастіше трапляються в будні дні. Але в давнину в будні дні посту устав забороняв співати служби святим, і для того, щоб не «загубити» свята цих двох дуже шановані в Палестині святих, було вирішено закріпити дні їхньої пам’яті за днями недільними. Цікаво, що нинішній устав дозволяє скасовувати служби святим Іоанну Лествичнику й Марії Єгипетськійв ці неділі, якщо вони проспівуються у призначений день відповідно до церковного календаря. А старообрядницький типікон пропонує поміняти місцями пам’яті преподобних Іоанна Лествичника й Марії Єгипетської, якщо день пам’яті прп. Марії за календарем збіжиться з 4-ою неділею Великого посту.

У першу суботу Великого посту відбувається пам’ять великомученика Феодора Тирона (на згадку про його чудесне явлення архиєпископові Константинополя в часи Юліана Відступника); зв’язок цього спогаду із суботою такий самий, як і у випадках із прп. Йоаном Листвичником і Марією Єгипетською — щоб не «загубити» пам’ять святого, що збігається з буднім днем. Друга, третя й четверта суботи присвячені поминанню спочилих; але якщо в одну із цих субот трапиться пам’ять 40-ка мучеників Севастійських, то заупокійне богослужіння не відправляється. Субота 5-ї седмиці називається «суботою Акафіста», або «Похвалою Пресвятої Богородиці»: на утрені цього дня читається Акафіст — видозмінений кондак з 24 строф із приспівом «Радій, Невісто неневісная», авторство якого, вочевидь, складене: до кондака преподобного Романа Сладкоспівця (VI століття) «хайретизми» дописав монофелітскьий Константинопольський патріарх Сергій ( 20-і роки VII століття). Субота Акафіста за походженням тісно пов’язана із Благовіщенням: це видозмінене святкування Благовіщення, перенесене на суботу. Крім того, синаксар (повчальне читання після 6-ї пісні канону) суботи Акафіста зв’язує цей день із пам’яттю рятування Константинополя від навали персів і сарацин.

З 6-ї суботи Великого посту — Лазаревої — починається другий етап Великого посту:Страсна Седмиця.

Крім уставних богослужінь, у парафіяльній практиці українських церков укоренилося звершення так званих пасій у чотири неділі (або п’ятниці) Великого посту: із другої до п’ятої. Ця служба, складена в середині XVII століття митрополитом Київським Петром (Могилою), містить у собі євангельські читання про Страсті Христові, по черзі з кожного із чотирьох Євангелій, а також деякі пісні з богослужіння Великої П’ятниці — стихира «Прийдіте, ублажим Йосипа пріснопам’ятного», прокимен «Розділивши ризи Моя собі», антифон «Днесь висить на дереві». Наприкінці чину виголошується проповідь, до якої ретельно готуються. Крім того, пасія може містити в собі й читання акафіста Хресту або Страстям Христовим. У 1702 році чин пасії був уперше надрукований у Києво-Печерській Лаврі як додаток до діючого уставу.

Андрій ДУДЧЕНКО( risu.org.ua)

Митрополит Макарій очолив чин похорону Георгія Гонгадзе

 

22 березня у храмі Миколая Набережного у м. Києві (Поділ) Митрополит Макарій у співслужінні Єпископа Вишгородського і Подільського Володимитра та духовенства УАПЦ м. Києва очолив чин похорону Георгія Гонгадзе.

Георгій Гонгадзе, який був убитий 16 років тому знайшов вічний спочинок біля храму, парафіянином якого він був. У Миколаївській церкві були хрещені  і його діти.

На церемонії були присутні вдова Мирослава, доньки Соломія та Нана, близькі та колеги журналіста, а також низка політиків. Загалом попрощатися з Гонгадзе прийшли кілька сотень людей.

Від імені Мирослави Гонгадзе громадський діяч та товариш родини Євген Глібовицький біля церкви заявив, що родичі наполягають на покаранні всіх винних у вбивстві Георгія.

“Мене Мирослава Гонгадзе попросила зробити коротке звернення від її імені до преси. Отже, заява: рідні Георгія Гонгадзе відчувають полегшення від того, що тіло Георгія буде поховане з гідністю, на яку заслуговує кожна людина. З похованням Гії не припиняється справа Гонгадзе. Замовники його вбивства повинні бути рано чи пізно засуджені за законом…, утвердження свободи слова і демократії в Україні буде найкращою пам’яттю про Георгія”, – сказав Глібовицький, повідомляє “Укрінформ”.

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІЙШОГО МАКАРІЯ МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

«Господь силу людям Своїм дасть,
Господь благословить людей Своїх миром» (Пс. 28,11).

Улюблені у Христі! Ми повинні усвідомлювати, пригадуючи собі зі сторінок Святого Письма Старого та Нового Заповітів, як Господь колись допомагав глибоко віруючому людству. Коли той чи інший побожний народ звертався щиро через свою молитву до Бога, то не тільки отримував від Нього допомогу, але й благословення для миротворчої сили між собою. Про це всі українці, особливо у теперішній  час, повинні пам’ятати, бо частина нашої української землі знаходиться під пануванням кремлівських окупантів.

Втілення Сина Божого заради нашого спасіння є найвищим виявом слави Божої у світі. Хто не бачить найвеличнішої слави цієї безмежної любові Бога до грішного людства? Хто не бачить її в покорі Сина Божого та волі Бога – Отця, щоб на землі виконувалася Його воля, як і на небі? В усьому цьому видно примирення правосудності і милості у справі відкуплення грішного людства, де «милість і істина зустрілися,  правда і мир поцілувалися» (Пс. 84,11).

Ангели співали про славу Божу тієї пам’ятної ночі вперше над землею, бо настав час, коли славу Божу необхідно було оспівувати не лише на небесах. Сам Бог у тілі сходить на землю у славі Своїй, поєднуючи небо та землю. З цього часу слава Божа мала з’явитися і серед земнородних. Їм принесено  небесний мир, тому що Бог виявив Свою благу волю до Свого творіння. З часу Різдва, прославлення Бога за Його благословення людей Своїх миром, співається і на землі, і в Церкві Христовій, співзвучно з ангельськими хорами. І ми співаємо славу на небі Богові, бо у втіленні Сина Божого відкрилась уся глибина Божої премудрості, бо тільки вона могла знайти засіб примирення людей зі своїм Творцем. Ми прославляємо Бога за безмежну всемогутність благодаті, яка, за словами апостола Павла, проявляється надто щедро тоді, коли множиться гріх (Рим. 5,20). Завдяки Богові був встановлений новий союз Бога і людини через втілення і заступництво Сина Божого. Ось чому ангели проспівали славу на небі Богові, а потім оспівали «мир на землі і благовоління».

Той, Хто народився тієї пам’ятної ночі, скаже напередодні Своїх страждань: «Мир залишаю Вам, мир Свій даю Вам» (Ін. 14, 27).  Христос приніс на землю приклад братерства, взаємного служіння одне одному, мирного співжиття. Спаситель залишив на землі ще й інший мир – внутрішній. Якщо запитати багатьох людей, зокрема й тих, які живуть на східних теренах нашої держави, чи вони вірять у Спасителя, можна буде почути ствердну відповідь, що так. Однак в багатьох немає бажання користуватися Господнім миром, схвалюючи російські агресорські поступки і прагнучи війни, не маючи любові до українського мирного співжиття. Чому так відбувається? Тому, що немає миру духу, який є благодатним плодом Духа Божого. Про цей мир Божественний Учитель сказав ученикам – апостолам дуже просто: «Мир вам» (Ін. 20,19). Такими ж словами з побажаннями для нас духовного миру у Христі, свята Церква благословляє нас у час Богослужінь. Це – мир з Богом, з власною совістю, мир з людьми, яким можна спокійно і відверто дивитися в очі. Було б великим щастям для кожної християнської душі, кожного християнина – українця, шукаючи, знайти такий мир. Ціну такого духовного блага християнин усвідомлює особливо тоді, коли починає розуміти, що у певний час потрібно буде стати перед Божим Судом, відповідаючи за зневаження рідної землі та своєї Батьківщини, на якій проливається людська кров. Чи можна було б повірити в те, що до пришестя на землю Спасителя, гордовитий еллін, який з презирством називав варваром кожного, хто не належав до його роду, назве іншу людину братом? У Христі немає різниці між людьми, бо Він звістив мир далеким і близьким, щоб «хрестом примирити обох з Богом в одному тілі, вбивши ворожнечу на ньому» (Еф. 2,16).

Ангели прославляли Господа за те, що Він Своїм народженням на землі виявив Свою милість до людей, приніс добру волю, одухотворив людство взаємною братерською любов’ю. «Більшої від тієї любові ніхто не має, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15,13). У теперішній непростий і неспокійний для України та українців час, коли російський агресор захопив частину української землі, а кращі наші сини віддають своє життя за рідну землю, один за одного та за нас, ми повинні примножувати свої молитви за наше військо, просячи в Бога для нього здоров’я, відвагу, сміливість, охорону від ворожих найманців та нашу спільну перемогу. «Буду величати Тебе, Господи, що Ти підняв мене і не допустив, щоб вороги мої тішилися наді мною» (Пс.29,1).

Нехай же наші віруючі серця завжди прославляють Бога за все, що Він приніс на землю через Своє народження, втілення і відкуплення на хресті. Завжди прикладаймо зусилля, щоб мир, порозуміння і добра воля між нами українцями та людьми інших національностей, які живуть на українській землі, були взаємними, а братерська любов прикрашала наше спільне земне життя, щоб і воно було співзвучним з різдвяною ангельською піснею: «Слава на небі Богові і на землі мир, між людьми благовоління» (Лк. 2,14). Тоді Господь благословить нас усіх Своїм небесним миром, який буде досконалим серед усіх українців.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, всечесні отці, Ваші родини та всі вірні УАПЦ. Вітаючи Вас з Різдвом Христовим, Новим 2016 Роком та Богоявленням Господнім, закликаю всіх Вас у черговий раз до посиленої молитви за нашу Україну, за мир на нашій землі, за порозуміння з Донбасом, Луганщиною та нашим українським Кримом, за те, щоб не оплакували жінки своїх чоловіків, діти своїх батьків, а матері синів. Нехай світло Вифлиємської зорі освічує нам шлях до Божої Дитини – Народженого Христа, нехай воно прожене всяку злобу і темряву, щоб ми стали синами Світла. Бажаю всім Вам доброго здоров’я, миру, порозуміння та щастя у нашому непростому земному житті.

Радісних і веселих Вам свят!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

СЛАВІМО ЙОГО! 

Блаженнійший МАКАРІЙ
Митрополит Київський і всієї України
Предстоятель УАПЦ

 

Різдво Христове 2016 року Божого
м. Київ

Відродження духовності Цюрупинського краю

В Цюрупинську відбулася надзвичайна подія – був освячений ще один Храм –
Церква “Різдва Івана Хрестителя”, що розміщений по вул. Червоноармійській 107 “В”.

Парафіяни напередодні цієї важливої події дуже хвилювалися, адже два дні йшов дощ.

І ось з появою біля храму Митрополита Київського та всієї України УАПЦ Макарія
хмари ніби-то розступилися даючи сонечку обігріти всіх своїм теплом. З великим
духовним піднесенням, з хлібом-сіллю та привітаннями зустріли парафіяни Митрополита
Макарія та 15 священників Таврійської Єпархії, які прибули на освячення Храму.

Цюрупинчани та гості прислухалися до прохання парафіян прийти у вишиванках.

Низький вам усім за це уклін. Сьогодні наша церква виглядала як наречена – гарна,
святкова і схвильована. Поки йшла церемонія освячення церкви Господь дощем
освячував храм. Гадаю, що це був добрий знак. Після освячення, відбулася літургія за участі 15 священників Таврійської Єпархії. Все настільки було святково, що незважаючи на втому (церкмонія тривала майже п”ять годин) люди не хотіли йти з Церкви.

По закінченні святкової літургії було нагородження. Митрополит відзначив ордином
Пресвятої Богородиці п”ятьох парафіян за особливий вклад в розбудові храму, також
було вручено 34 подячні грамоти за жертовну діяльність. Творити добро – почесно!

Тож не будьмо байдужими, не скупіться на добре слово, підтримку один одного -
любіть ближнього, любіть Україну! Це слова звернення до парафіян Метрополита
Макарія. Ще владика повідомив про намір всіх церков в Україні об”єднатися в одну
Помісну Православну Церкву. Будимо молитися щоб ці благі наміри стали реальністю.

Слава Ісусу! Слава Україні! 

Тетяна Фурсенко

Громадський дiяч, член ГО “Олешкiвський Спас”

 

 

Відкриття Храму Різдва Івана Хрестителя

Увага

5 липня 2015 р.Б. о 9- 30 годині

Відкриття та освячення Блаженнішим Макарієм Митрополитом Київським  і всієї України Храму Різдва Івана Хрестителя

Різдвяне вітання глави УАПЦ митрополита Мефодія

Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Блаженніший МЕФОДІЙ

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО ! Бог, що перебуває в місці неприступному, Якого неможливо побачити і залишитись живим, Котрому, як думали люди, немає до них ніякого діла, Сам захотів явитися на землю не в славі, не в могутності земній, яка відлякує, а в образі, викликаючому довіру, засвідчуючому, що Йому не байдужі люди, що Він хоче віднайти і спасти одряхлілих й занепалих від гріхів. В часи правління Цезаря Августа на далекому сході зійшла нова невиданої краси зірка. Люди цілими родинами виходили із домівок, щоби полюбуватись дивовижним видовищем палаючої на куполі нічного неба зірки. Волхви-мудреці, дослідивши древні пророцтва, прийшли до дивовижної істини: «Великий Цар народився в Юдеї. Потрібно спішити, поклонитись йому і вручити дари, гідні Його величі». Шлях їхній пролягав через гори і пустині, де водились дикі звірі і скривались розбійники. Ведені таємничою зіркою волхви дістались до місця призначення. Віра їхня була нагороджена. Вони не зневірились вбогістю житла, не спокусились відсутністю могутнього Царя, а в біднім беззахиснім младенці впізнали Бога, до часу скрившого своє божество в людському тілі, благоговійно поклонились Йому і піднесли дари – золото, смирно і ладан. Переказ, що дійшов з давнини, говорить, що в ту святу різдвяну ніч младенець Христос сумно плакав. Сльозинки стікали по лиці і падали на жорстку солому Його ложа. Він плакав не тому, що народився в холодному вертепі, лежить в яслах, в оточенні безсловесних тварин, що Його народження байдуже зустріли люди, навіть шукали вбити. Зовсім не через це! Він тихенько плакав через нас – злих, жадібних, зрадливих і невдячних. Він плакав, що навіть прийшовши вбогим і беззахисним младенцем, не зміг зворушити людську байдужість і дотепер Господь – безпритульний вигнанець, немаючий де голову приклонити на землі. Христос нині знову народжується у тісній і темній печері, зневажений усіма. Чим ми Його порадуємо? Що принесемо в дар? Криваві події, терзаючі нашу Державу, не дозволяють нам, подібно до волхвів, піднести багаті дари. Народжений в бідності і не потребує їх, Він хоче отримати в дар наші серця. «Дай Мені сине Мій, своє серце» (Притч.2326). Серце – джерело життя. Господь хоче перебувати в нашому серці, щоби дарувати нам повноту життя. Зробити його по справжньому щасливим без Бога – це неможливо. «Ось Я, стою під дверима та стукаю. Коли хто почує мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду вечеряти з ним» (Об.3,20). Нині час сприятливий подарувати своє серце, яке Господь не привласнює, а напоєне іще більшою любов’ю, повертає на землю, для подальшого жертвенного служіння людям, виконання Його святої заповіді, любові до ближнього, аби позбавити людей від безумства, та примирити розділених ненавистю, забувших, що пролита кров одновірців не прощається ні в цьому житті, ані в житті вічному. В час всенародного випробування Свята Церква, закликає нас забути про себе, бути вищими за все особисте, заради святої цілі визволення нашої Богом даної землі. Навчімось і ми, подібно до новітніх героїв, жертвувати Богу і народу свої життя! Младенець Христос прийме нашу чисту жертву і ми відчуємо щастя вічного життя, вічного блаженства з Богом. ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! Вітаємо інших славних захисників вітчизни, ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! Вітаємо весь благочестивий український народ, мужній і сильний, достойний, як ніхто інший, на щастя. Різдвяна радість нехай переповнює наші серця! Младенець Христос благословляє своїми рученятами нашу землю. Україна відбудеться, стане нашою не тільки по назві, а насправді буде люблячою матір`ю для всіх своїх дітей! ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІТЕ ЙОГО! Блаженніший МЕФОДІЙ Митрополит Київський і Всієї України Предстоятель УАПЦ Різдво Христове 7 січня 2015 р. Б м. Київ, Україна